Храм - це те святе місце, в якому відбувається діалог з Богом, душевний дотик до святого.

         На жаль, я не так часто відвідую церкву. Тому на сьогоднішній службі мене до глибини душі вразила щира молитва в Свято-Воскресінському храмі за здоров'я воїнів-віньківчан. Поряд зі мною на колінах молились матері, бабусі, сестри, по їхніх щоках котились сльози. Після закінчення служби усім стало легко і спокійно. Та чи все так спокійно на  душі настоятеля церкви, отця Михаїла у  такі трагічні та неспокійні для України часи? Тому то й вирішила взяти інтерв'ю у  людини, яка на життя дивиться особливими очима, більше того, - очима Біблії. Простий хлопець з простої сім'ї лісоруба пас корови та вівці на полонинах, а тепер пасе Христове стадо. Ось і все. Переді мною стоїть людина з різними полярними поглядами: священик-пастир, священик-депутат, священик-будівельник, священик-педагог, священик-аскет і просто людина, до якої прислухаються - одні для заспокоєння душі, інші - за життєвими порадами, є й ті, хто в словах його хочуть знайти для себе втіху, а є і такі, що шукають злорадства.

 - Прошу благословіння, отче Михайле, тому що питання хочу задати різного характеру, в тому  числі і підступні. Декілька слів про себе, отче Михайле? 

      Неймовірний за своїм охопленням, по силі і стійкості, по витримці людей пройшов Хресний хід із села Довжок Камянець-Подільського району  в Почаїв, тривалістю в 7 днів. Можливо, це важко, хтось подумає – дивно, та й навіщо? Але люди, що йдуть до Бога цей довгий шлях, зміцнюють свою віру. Йдучи Хресною ходою, вимолюють гріхи роду – для спасіння душі, для пізнання себе.