ПРОВОКАТОРИ

Заява Філарета до Митрополита Онуфрія про звільнення полонених та заручників є провокацією!

Александр БаховУсім відома брехлива риторика Київського патріархату до УПЦ, як тільки не називали, і «церква окупанта», «агенти кремля», «п’ятою колоною». Я не думаю, що вона змінилась. На мою думку, насправді Філарета не цікавлять наші хлопці, що знаходяться в полоні, а тим більше порушення їхніх прав. Вважаю, що йому, тай не тільки йому, потрібні додаткові причини, для того, що б звинуватити УПЦ у «пособнічєстві» та контактах із владою на непідконтрольних територіях. Щоб потім кричати: « А ми ж вам казали»!

До речі є випадки коли священики УПЦ мали можливість допомогти звільнити заручників з полону, але це залишається непоміченим.

P.S. Звернення від правоохоронних органів про надання допомоги у звільненні заручників, звучить більш переконливо.

Александр Бахов

Сьогодні ми дуже багато, навіть більше, ніж слід було б, говоримо про різні загрози з боку державних та недержавних структур по відношенню до Української Православної Церкви. Дуже багато галасу щодо горезвісного законопроекту 4511, багато розмов про руйнування та захоплення храмів, про необґрунтований політичний тиск на Православ'я з боку ЗМІ та політиків. Вся ця стурбованість викликала у мене закономірне питання: «А чому ми про це так багато говоримо і пишемо»?

У мене виникло недобре відчуття, що ми вже не можемо уявити життя Церкви без того, щоб держава так чи інакше не визначала б її місце у суспільстві. Ми мислимо Церкву в якості соціального інституту, і інакше її життя уявити не можемо. 

Воно і зрозуміло. За більш ніж тисячу років ми так звикли до цього, що іншої форми існування Церкви ми не можемо навіть уявити. Соціальна затребуваність у духовно-церковному інституті була такою, що дозволяла існувати Церкві в найбільш несприятливих для неї умовах. Навіть за Радянської влади, коли держава зовсім не потребувала Церкви, вона все ж отримала прописку і в головних законах СРСР, і в механізмі церковно-державних відносин.

О любви и не только: "Я так сильно-сильно попросила Богородицу""Радуйся, Радосте наша, покрый нас от всякого зла честным Твоим омофором!" – 14 октября Православная Церковь празднует Покров Пресвятой Богородицы.

Просить молитвенного ходатайства Небесной Владычицы – естественное состояние православного христианина. Но в праздник Покрова Пресвятой Богородицы о силе заступничества Божьей Матери вспоминают и те, кто в церковь приходит крайне редко. Особенно, если нужда припечет. Тем более, что в народе сложилось представление, что в этот день Пресвятая Дева Мария особенно помогает во всем, что связано с замужеством, деторождением и обустройством дома. Принято считать, что именно на праздник Покрова надо особенно усердно молить Богородицу о даровании "второй половинки", счастливой семейной жизни, здоровье близких и любви.

– Много лет я стою на подсвечнике в храме и могу сказать, что столько молоденьких девочек как на Покров нет ни на один другой церковный праздник, – рассказывает Светлана Черная, прихожанка храма святителя Луки Крымского в Виннице. Светлана – владелица парикмахерского салона и сугубо женских историй, произошедших на ее глазах, знает множество. 

 

Недемократичний, антиконституційний, дискримінаційний. Саме такими епітетами можна охарактеризувати законопроект 4128 про спрощення процедури зміни конфесійної приналежності, який розглянуть 6 жовтня у Верховній Раді. Прийняття цього законопроекту може стати великою помилкою, яка призведе до масштабних міжконфесійних конфліктів і розколу в Україні.

І це аж ніяк не перебільшення. Юристи, релігієзнавці, політики, представники різних релігійних організацій вкрай негативно відреагували на цю «законодавчу» ініціативу. Навіть профільний комітет ВР, який займався попередньою оцінкою цього документу, визнав його антиконституційним. 

Якщо коротко охарактеризувати суть даного законопроекту – він спрямований на спрощення рейдерських захоплень храмів Київським патріархатом. Саме УПЦ КП є головним вигодонабувачем цієї законодавчої «афери». А в більш широкій перспективі цей закон надасть владі можливість тиску на будь-яку релігійну організацію України. 

Яким чином? Через спотворення і розмиття поняття члена релігійної громади. 

Уявіть собі будь-яку державну, комерційну чи громадську організацію. Її працівники або члени підпорядковуються певним правилам, за порушення яких їх можуть звільнити (виключити, відрахувати, позбавити членства). Ця логіка універсальна і спирається на елементарний здоровий глузд, зрозумілий навіть школяреві. 

Та ж логіка застосовна і до будь-якої релігійної організації. Будь-яка конфесія, церква, деномінація має свої правила, яким зобов'язані слідувати віруючі. Якщо вони ці правила порушують, організація має право, скажімо, відлучити недбайливих прихожан від Церкви. Після цього вони позбавляються будь-яких прав і привілеїв, у тому числі майнових. Приміром, у Німеччині Католицька Церква за несплату церковного податку може відлучити своїх прихожан від Церкви і позбавити їх права приступати до причастя та інших церковних таїнств. 

Папу Римського вразила глибина християнської віри в ГрузіїПапа Римський Франциск отримав глибокі враження від візиту до Грузії. Про це повідомляє Інтерфакс

«Мене чекали в Грузії два сюрпризи. Один – це сама Грузія. Я ніколи б не зміг собі уявити місце, повне такої християнської віри. Другим моїм відкриттям був патріарх, людина величезної і глибокої віри. Мене вразило знайомство з ним. Я залишив його з почуттям, що знайшов справжню Божу людину», – сказав понтифік, якого цитують грузинські ЗМІ.

Відповідаючи на питання про те, чи з'явиться після особистої зустрічі з Ілією II шанс конструктивного діалогу з існуючих догматичних розходжень, понтифік зазначив, що бесіда про доктрини – справа богословів.

«Що стосується питань про те, що нас об'єднує і що роз'єднує, думаю, що не моя справа розмовляти про доктрини, давайте залишимо це на розгляд теологам. Вони це добре знають, і теологи з обох сторін самі повинні вивчити ці питання. Ми ж повинні молитися один за одного. Це дуже важливо. Друге, що ми можемо, – зробити що-небудь разом. У світі так багато бідних людей! Давайте разом зробимо багато чого для бідних, для тих, у кого безліч проблем», – уклав він.

Люди, які виховані розлученими батьками, меншою мірою схильні до релігії, ніж ті, які зростали в родині, де мати і батько перебували у шлюбі. Такі результати показало нове дослідження, проведене американським The Public Religion Research Institute спільно з Religion News Service, повідомляє NEWSru.

За даними дослідження, 35% дорослих, чиї батьки були розлучені в їхньому дитинстві, вважають себе нерелігійними. Про це ж заявили 23% опитаних, батьки яких перебували у шлюбі. Таким чином з цього випливає, що нестабільність сім'ї і, навпаки, міцність цього інституту можуть вплинути на релігійну ідентичність людини.

Впливає формат сім'ї в дитинстві і на частість відвідування людьми церкви, коли вони стають дорослими. Згідно з даними проведеного опитування, 31% релігійних людей, чиї батьки були розлучені в їхньому дитинстві, відвідують службу в церкві принаймні один раз на тиждень. Про аналогічне заявили 43% їхніх однолітків, які виховувались в повних сім'ях.

На думку експертів, розлучення призводить до переосмислення дитиною всіх зв'язків із світом, включаючи релігію. При з'ясуванні причин, чому по мірі дорослішання людина може залишити віру, 60% повідомили, що зробили це, тому що перестали вірити в церковну доктрину, 32% заявили, що їх сім'я ніколи не була релігійною. У той же час 29% сказали, що до такого рішення їх привели повідомлення про деструктивні релігійні течії, ще на 19% вплинули повідомлення про випадки сексуального насильства з боку священнослужителів.

В цілому серед опитаних 39% молодих людей (у віці 18-29 років) повідомили про свою нерелігійність. Дослідники констатують, що з кожним роком зростає число нерелігійних людей – наприклад, у 1991 році лише 6% американців заявляли про свою нерелігійність.

Чому у вік науки ми захопились марновірствомХристос називав сучасне Йому людство «родом невірним і розбещеним». При цьому Він вказував на одну деталь, яка, судячи з усього, властива всім і завжди – ми шукаємо «знамень», тобто чудес. Не можна сказати, що сьогодні людина менш невірна або розбещена, ніж у часи Христа. Хтось навіть буде стверджувати, що більше. Разом з тим пошук чудес істотно відрізняє сучасну людину від людини древньої. Раніше все життя сприймалося як чудо. Птах летить – чудо, корабель пливе – чудо, грім гримить – чудо з чудес. Тому людина намагалася пов'язати своє життя з набором знаків, які, на її думку, це чудо провокували. Або, навпаки, намагалась всіляко їх уникнути. Так з'явилися забобони. Сьогодні ми вже давно дивимось на те, що раніше сприймалося як чудо, як на абсолютно зрозумілі і з'ясовні явища. Ми знаємо, що літати можуть не тільки птахи, але і сама людина. Вже давно знайшли наукове пояснення грому і блискавці, дощу і снігу. Здавалося б, що разом з цим повинні зникнути і забобони... Але забобони залишилися. Більше того, сьогодні вони ще міцніше увійшли в життя людини, ніж раніше. Наприклад, ще кілька років тому людей з червоною ниткою на руці ви навряд чи б зустріли. Зате сьогодні...