Шлях до Бога
(Різдвяна казка)

У далекому самотньому краю жила одинока, бідна Душа. Вона не знала ні людей, ні Бога, бо ніхто не заходив у ті густі, темні ліси. Люди жили далеко по селах. Вона завжди сумувала. Її світ був оповитий мороком. У ньому Душа дуже страждала, бо почувалася нікому непотрібною. Будучи одинокою, вона відчувала пекельний біль, постійний страх, відчай. Особливо важко було їй переживати зимові дні і ночі. Холод був настільки нестерпним, що Душа вирішила покинути свою домівку і попрямувала у світ за очі. Її не лякали ні люті морози, ні заметілі. Вона йшла, не відаючи куди, і їй однаково було, що з нею станеться.

Аж раптом, десь із височини, вона почула голос:

– Бідолашна, куди ж ти мандруєш такою лютою негодою?

– А мені нікуди йти. Я самотня. Мене ніхто ніде не чекає. – відповіла Душа і попрямувала далі.

– Зачекай! – почулося їй знов. – Візьми у дорогу цей одяг. Він тебе зігріє.

Після цих слів Душа побачила себе у білому прекрасному вбрані. Вона дуже здивувалася і запитала:

– Хто ти? – Я – Надія. – почула вона у відповідь.

– Не покидай мене, залишся зі мною назавжди, бо мені так спокійно і тепло з тобою.

– З радістю! – погодилася вона. – Так ми разом зустрінемо Різдво.

– А що ж таке Різдво? – запитала Душа?

– Це воістину великий день, коли у кожному куточку землі схиляються перед іменем Ісуса Христа. Його з нетерпінням чекають і діти, і дорослі. Передсвяткові клопоти припадають всім до душі. Надійся, що цей день принесе і тобі новий промінь світла і любові. Але не варто забувати, що, насамперед, це Божественне свято, коли ми вшановуємо ім'я Сина Божого, що прийняв смерть в ім'я порятунку всіх людей.

– Я тепер хочу побачити Спасителя! – вигукнула Душа.

– То ходімо. Відтоді Душа перестала бути самотньою, адже в її серці назавжди поселилася Надія. І дорога вже не була такою важкою: відступив холод, виглянуло сонце, поволі розвіювався морок. Маючи Надію, що вона зустріне Спасителя, Душа дійшла до малесенької хатини. Назустріч їй вийшла господиня. Вона привіталася з подорожньою і запросила до господи.

– Як звати тебе? – запитала її дівчина.

– Душа. Я була самотньою і довго блукала, поки не зустріла Надію, яка зігріла мене своїм добрим серцем і розказала про Різдво Христове. І я тепер хочу побачити Спасителя, а сама навіть не знаю, як відзначають це свято.

Господиня посміхнулася і промовила:

– Святкуючи цей день, кожному необхідно молитися, щоб у нашій душі дух Сина Божого відродився, щоб у нашому серці знайшлися ясла, які зуміють прийняти Його, а також дорогоцінні дари, готові належати Йому. Це свято уособлює вселюдську любов і народження віри в душі кожного християнина. Не можна в такий день лишатись наодинці, а потрібно святкувати в родинному коли. Але при цьому не забувати про бідних, знедолених, самотніх, і зігрівати їх своєю добротою, бо Господь піклується про кожного. І я з його волі Йому допомагаю.

– А як же тебе звати? – запитала Душа.

– Любов.

– То ходімо зі мною, бо без тебе я не відшукаю Бога.

І вони вирушили далі. З кожним кроком, маючи у серці Надію та Любов, Душа ставала світлішою, кращою. Згодом до неї приєдналися Милосердя, Добро, Щирість. Її світ заграв всіма барвами веселки. Дійшла вона до величного палацу. А біля нього стояла прекрасна дівчина.

– Хто це? – запитала Душа.

– Це Віра. – відповіла Любов. – Без неї ти не пізнаєш Господа.

Віра підійшла до Душі і сказала:

– Я дуже рада, що ти найшла мене. Я тепер завжди буду з тобою.

Аж раптом засяяло неземне світло. І усі побачили Ангела. Він промовив:

– Христос Рождається! Славімо Його!

Тоді він звернувся до Душі:

– Мене по тебе прислав Сам Господь.

Ангел підхопив її на свої крила і поніс над землею. Душу охопив трепет. Так, розглядаючи все і вся, вона перевела погляд на вранішній небосхил. На прояснілому небі ясно палала Зоря. Серед інших маленьких згасаючих вогників, вона видавалася незгораючим багаттям. Зоря пломеніла прямісінько над печерою. Кам’яне сховище випромінювало тепло, яке проникало глибоко у серця присутніх, адже на світ народився Спаситель, щоб принести спокій у життя людей, щоб муки всіх смертних взяти на себе. Вклоняються новонародженому пастухи, стоять покірно біля ясел земні батьки, прийнявши, як належить, нове призначення. А неподалік від цього місця поспішають мудреці. Розум, життєвий досвід, внутрішнє чуття підказали, що народився найбільший серед усіх. Їхні душі прагнули до високого. Скривджені і знедолені теж найближчим часом дізнаються про прихід Месії.

І саме у цю хвилину Душа наповнилася Божественною благодаттю. Вона пізнала Бога.

Духовно-просвітницький Центр «Держава»