13 грудня Православна Церква святкує день пам'яті святого апостола Андрія Первозванного.

З проповіддю Слова Божого апостол Андрій пройшов Малу Азію, Фракію, Македонію, дійшов до Дунаю, пройшов побережжя Чорного моря, Крим і Причорномор'я. Існує порівняно пізнє передання про те, що апостол піднявся вгору по Дніпру і освятив місце, де тепер стоїть місто Київ, поставивши на горі хрест. «Чи бачите гори ці? На цих горах засяє благодать Божа, буде велике місто, і Бог спорудить багато церков». Також легенда каже, що апостол Андрій дійшов до північних поселень слов'ян, де був заснований Новгород, пройшов землі варягів і, повернувшись у Фракію, в невеликому селищі Візантії, що згодом стало могутнім Константинополем, заснував християнську Церкву.

І хоча більш ранні джерела нічого не говорять про подорож апостола Андрія на північ, він був першим, хто став поширювати християнство в напрямку проживання слов'янських народів. Однак і зараз, коли минуло вже понад 1000 років з часу офіційного хрещення Київської Русі, народні традиції, пов'язані з днем пам'яті апостола Андрія, носять відверто язичницький і окультний характер. Ворожіння та гадання вважаються найбільш необхідною дією у ніч «на Андрія», тому що її сприймають як особливий чарівний час, коли дівчата можуть заглянути у майбутнє, побачити свою долю й судженого.

В народі це свято називають ще й Калита – як великий корж, який повинні спекти всі дівчата разом. Корж цей стає головним атрибутом у молодіжних гуляннях, де юнаки й дівчата шукають собі пару для майбутнього подружнього життя. Ритуальне кусання «калити», заклинання та ворожба – відверто дохристиянські звичаї та обряди – тісно вплетені в структуру молодіжного спілкування. А сама суть такого святкування, пов'язаного з багатьма іншими вольностями, абсолютно суперечить церковній традиції, яка категорично забороняє ворожіння, а також часу Різдвяного посту та дню пам'яті святого апостола Андрія Первозванного.

Але на людину нецерковну з різноманітних ЗМІ нескінченними потоками ллється інформація про те, що ворожіння є «невід'ємною частиною давньої християнської традиції» святкування багатьох церковних свят. Ось і виходить, що, з одного боку, неоязичники спокушають патріотів «дійсно народною, істинно слов'янською вірою», відкидаючи Христа і пропонуючи натомість повернутися до поклоніння ідолам дощу, сонця, грому і т. п.. А з іншого боку, язичницькі ритуали ворожіння і звернення до демонічних сил подаються людям, далеким від церковного життя, як певна органічна частина християнської традиції слов'янських народів. Мовляв, наші предки так святкували церковні свята, і нам так можна і потрібно.

Про викликання духів та інші експерименти із гаданнями та ворожбою – протоієрей Георгій Русин, настоятель храму на честь святителя Миколая, села Іванів Вінницької області.

– Апостол Павло каже: «І не беріть участи в неплідних ділах темряви, а краще й докоряйте» (Еф.5:11). Ми сьогодні святкуємо день пам'яті апостола Андрія Первозванного, а він такого не вчив – того, що витворяють деякі наші так звані сучасні християни. Ворожіння – це і є темрява, це гріх і відверте язичництво. Воно вдягається під нібито християнський контекст, але це підміна. Жахлива підміна, що веде до погибелі душі.

А язичництво живуче. Вся біда у невігластві – люди не хочуть попрацювати, щоб усвідомити свою віру, вони не знають, що є християнство. Митрополит Веніамін (Федченков), який був духівником в армії Врангеля, казав: «Русь охрещена, але не просвічена».

І зараз у нас такий час, що світла немає в людях, а тільки порожнеча. А порожнеча завжди чимось повинна бути заповнена. І якщо там немає того, що потрібно, приходить те, що люди хочуть бачити.

Людина шукає те, що вона втратила в Раю, хоче заповнити душу, а істинного світла Євангелія – того, що Господь приніс на землю, в ній немає. І людина заповнює душу всякими сурогатами, які, природно, не можуть замінити Істину. Гонитва за матеріальним, гроші дають можливість задовольняти різні похоті. «Хочу це, хочу те», – люди шукають нових і нових насолод. Сподіваються заповнити духовну порожнечу, а вона матеріальним не заповнюється. І коли їм пропонують такий продукт псевдо духовності, вони кидаються на все це, думаючи, що це і є те, що вони шукають. А цікавість до магії підігрівається телебаченням, різними книжками, фільмами – і все так начебто цікаво, і знання якісь особливі. Адже це все подається людям як духовність. Але ж ми знаємо, що духи бувають різні, і не всякому духові потрібно вірити.

І всі ці ворожіння – начебто пустощі: так цікаво, захоплююче, люди хочуть зазирнути у майбутнє, дізнатися, що буде, але наслідки можуть бути найгірші. Проте є багато людей, які через це пройшли, але потім все-таки прийшли до віри в Бога. Так Господь, напевно, веде людину – через такі ось перешкоди.

Вважається, що в селах більше збереглися язичницькі обряди і звичаї, що сільські люди є більш забобонними.

– Я виріс у селі на Закарпатті, і такого там не бачив. Але сім'я у нас була церковна, і серед близьких знайомих теж такого не було. У нас люди колядували – це так. Може, ворожіння де й були, але я про це нічого не знав. А тут, на Вінниччині, в Іванові, знаю, що гадають люди. І цигани у нас живуть, а вони відомо чим займаються, і бабусі-цілительки різні. Раніше дуже багато ворожок у нашому селі було. Але у людей, які реально стикалися з цим, потім великі біди у житті траплялися.

Ось, років вісім тому, діти з нашого села зізналися, що ворожили на Різдво. Вони і в церкву ходили, і недільну школу відвідували, а тут вирішили спробувати. І у них вийшло – вони викликали духа і страшно злякалися. Прибігли, тремтять усі, і розповідали, що цей дух матеріалізувався, і вони його реально відчули. Адже це все реальні сили, і вони діють, а вони думали, що це забава така і розвага. Незабаром після експерименту одна дівчинка, яка цим займалася, тяжко захворіла, у неї з'явилися великі проблеми з щитовидною залозою. Зараз вона вже доросла, але дуже хвора. Та й інші учасники того ворожіння не дуже досягли успіху в житті.

А ще була у нас дівчинка, яка теж ось так у ворожіння грала, і це її мало не довело до самогубства. Вона зустрілася з реальним злом і була страшенно налякана цим. Від пережитого жаху ця дівчинка прийшла до церкви – стала дуже ревною християнкою. Вона зрозуміла, що є зло, а є Христос. Я тоді служив на дві парафії, так вона щонеділі о шостій годині ранку, і в дощ, і в мокречу, і в мороз, добиралася в інше село і читала зі мною на службі Полунощницю протягом трьох років, напевно. Вона повірила по-справжньому, знала всі церковні служби і навіть вирішила піти в монастир. А її мама, яка хоч і знала, з якої біди її донька вийшла, з неприйняттям поставилася до приходу тієї в церкву. Вона говорила, що краще б донька ходила на дискотеку, ніж в храм. Але дівчинка поїхала в Київ і в Іонинському монастирі на їхніх молодіжках познайомилася з гарним хлопцем. Вони на парафії у о. Андрія Ткачова співали на криласі, потім створили дуже гарну православну сім'ю, і зараз у них вже троє діток.

А як ставитися до того, що людям нав'язують думку, що гадання та ворожба – це споконвічно народні традиції?

– Однозначно потрібно розуміти, що гаданнями і ворожбою не можна займатися, тому що це може мати тяжкі наслідки для духовного життя людини. Не можна ставитись до цього безтурботно, як багато людей думають, що це ніби гра така безневинна: вони поворожать і раптом вийде осідлати демона, який буде їм допомагати, і все у них буде добре. Краще з цим не зв'язуватися і не пробувати.

Люди грають зі злом, як його не маскували б, і у якому б «пухнастому» вигляді його не подавали. Тому що ті, хто живе поза церквою, не знають, що демони – це реальність. Взяти хоча б житіє священномученика Кіпріана і мучениці Іустини – це ж не казка, так воно все і було. Зло реально діє. В Почаєві вичитки біснуватих проводять, і у нас в сусідньому селі служив о. Василь, простий такий батюшка, але практикував вичитки. І я сам бачив, які жахіття там відбувалися. Наприклад, як витончена маленька жінка кричала наче ведмідь страшним голосом, і як її кидало. Це тяжкий хрест. І я реально знаю людей, які через це пройшли. Одна з них – наша парафіянка була, зараз вона монахиня у Горненському жіночому монастирі в Єрусалимі.

Чи можна відмовити людей нецерковних від гадання і ворожби?

– Якщо людина тоне, треба давати їй не руку, а палицю. Тому що вона може і іншого втопити. Не настільки ми стійкі проти всього цього. А люди не хочуть слухати, як треба правильно жити. Лот в Содомі томився від всього, що там коїлося, але мовчав і жив праведно, поки Господь його звідти не вивів. І ми зараз в такому Содомі живемо, бо інакше все, що відбувається навколо, не назвеш.

Ось зараз піст, і начебто всі люди хрещені, але суцільні кафе, свята-гулянки, «пан телевізор», інтернет та інші розваги. А церква навіщо? Ну, щоб похрестити, повінчати, можливо, і поховати обов'язково, щоб зробити поминки. І на цьому кінець всьому їхньому християнству. А щоб у глибину, щоб задуматися та просвітити свій розум, щоб наблизитися до світла і щиро покаятися – дуже мало людей, які на це здатні. Може, ми, священнослужителі, мало просвіщаємо – кахетізація зараз дуже актуальна і потрібна людям. Але це якщо людина хоче слухати. А якщо не хоче, то як ти їй допоможеш?! Ти не бачиш? На тобі окуляри! Все одно не бачиш? Візьми телескоп. Світильник потрібен? Ось тобі світло. Шукати потрібно, чим зачепити людину і як їй допомогти.

Але святий апостол Павло у другому посланні до Тимофія писав: «Бо буде час, коли здравого вчення приймати не будуть, але за своїми примхами будуть обирати собі вчителів, які лестили б слуху; і від істини відвернуть слух і звернуться до байок».

«Нехай не знайдеться між тобою такий, хто переводить свого сина чи дочку свою через огонь, хто ворожить ворожбу, хто ворожить по хмарах, і хто ворожить по птахах, і хто чарівник, і хто чорнокнижник, і хто викликає духа померлого та духа віщого, і хто питає померлих. Бо гидота для Господа кожен, хто чинить таке...» (Второзаконня, 18, 10-12).

«Добровільно не вдавайтеся до ворожбитів, але якщо вас залучають до цього інші, і тоді не погоджуйтеся... Людина завжди бажає знати невидиме, особливо бажає заздалегідь знати про свої нещастя, щоб внаслідок несподіванки не впасти в сум'яття... Але якщо ви будете прислухатися до ворожінь, будете негідними ласки і милості Божої, і цим приготуєте для себе численні лиха» – свт. Іоанн Златоуст.

«Не цікався майбутнім, але з користю розпоряджайся теперішнім. Бо яка тобі вигода передбачити веління? Якщо майбутнє принесе тобі щось добре, то воно прийде, хоча ти й не знав заздалегідь. А якщо воно скорботне, навіщо до строку томитися скорботою? Хочеш упевнитися в майбутньому? Виконуй запропоноване Євангельським Законом та очікуй насолоди благами» – свт. Василій Великий.

«Ті, що звертаються до чарівників, або так званих стоначальників, чи до інших подібних, щоб дізнатися від них, що забажають їм відкрити, згідно з попередніми отцівськими про них постановами, нехай підлягають шестирічній єпітимії за правилом. Тій же єпітимії належить піддавати і тих, котрі... з’єднуючи обман із безумством, промовляють ворожіння про щастя, про долю, про родовід, та багато інших подібних тлумачень; так само як і так званих хмарогонителів, заклинателів, виробників охоронних оберегів, чаклунів. А тих, що заскніли у цьому, і не відвертаються від цього і не тікають від таких згубних та язичницьких вигадок, визначаємо зовсім відлучати від церкви, як і наказують священні правила. Бо, «яке спілкування праведности з беззаконням? – як каже Апостол. – Яка згода між Христом і Веліаром?». 61 правило VI Вселенського собору (VII ст.)