Найближчу суботу перед Днем пам’яті Димітрія Солунського, який припадає на 8 листопада, православний світ називає Дмитрівською батьківською суботою. Довгий час дата існувала, по встановленню самого князя Димітрія Донського, як день пам’яті воїнам, полеглим у Куликовській битві. Однак, після деякого часу, вже всіх спочилих християн стали поминати в цю суботу.

Ті віруючі християни, хто чітко дотримується церковних канонів, приходять на богослужіння до церкви ввечері в п’ятницю напередодні батьківської суботи. У цей час відбувається вечірнє заупокійне  богослужіння, прочитується 17 кафізма, під час якої читають імена тих, кого пишуть в поминальниках або записках. Вранці, в саму поминальну суботу, в храмі продовжується заупокійне богослужіння читанням заупокійного Акафісту та загальноі панахиди, і закінчується богослужіння Божественною Літургією.

У такий день православні християни передають у храм записки з іменами своїх покійних родичів. При цьому потрібно пам’ятати, що в ці записки треба вносити імена тільки тих померлих, які за життя були охрещені, тобто були членами Святоі Православноі Церкви. Всі імена повинні бути дані в церковному написанні (наприклад, Татіани, Алексія) і повністю (Василя, Євдокії, а не Васі, Дусі). Крім того, як пожертвування в храм прийнято приносити продукти. Як правило, на канун кладуть хліб, солодощі, фрукти, овочі і т. д. Можна приносити борошно для просфор, кагор для здійснення літургії,  олію для лампад. Головне, щоб православні не обмежувалися поданням записок та внесенням пожертви на храм, а кожен знайшов можливість особисто бути присутніми на молитві, бо це молитва Церкви і від вашого імені за вашого родича, або знайомого.

Небіжчики не потребують ні гробу, ні надмогильного пам’ятника, ні поминальних столів – все це є лише данина традиціям, нехай і досить благочестива. Але вічно жива душа померлого відчуває велику потребу в постійній молитві, бо не може сама творити добрих справ, якими була б в змозі умилостивити Господа. Тож  маємо пам’ятати про те, що за померлих треба молитися щиро, так само, як завзято ми беремося за справу, коли йдеться про те, щоб когось любого нам – батька, матір, дитину – врятувати в цьому житті від смерті!

Тому будемо завжди пам'ятати наших усопших близьких, знайомих, друзів, ворогів і молитись за них, подавати милостиню, поминати їх в домашній і церковній молитві, для того, щоб покращити їх участь у загробному житті, взиваючи в єдинстві зі святою Церквою: «Со святыми упокой, Христе, души раб Твоих, идеже несть болезнь, ни печаль, ни воздыхание, но жизнь бесконечная!»