Неймовірний за своїм охопленням, по силі і стійкості, по витримці людей пройшов Хресний хід із села Довжок Камянець-Подільського району  в Почаїв, тривалістю в 7 днів. Можливо, це важко, хтось подумає – дивно, та й навіщо? Але люди, що йдуть до Бога цей довгий шлях, зміцнюють свою віру. Йдучи Хресною ходою, вимолюють гріхи роду – для спасіння душі, для пізнання себе.  


       Неймовірний за своїм охопленням, по силі і стійкості, по витримці людей пройшов Хресний хід із села Довжок Камянець-Подільського району  в Почаїв, тривалістю в 7 днів. Можливо, це важко, хтось подумає – дивно, та й навіщо? Але люди, що йдуть до Бога цей довгий шлях, зміцнюють свою віру. Йдучи Хресною ходою, вимолюють гріхи роду – для спасіння душі, для пізнання себе.       Кожна людина насправді має величезну силу волі. Просто комусь не вистачає терпіння, комусь необхідний додатковий поштовх, а хтось просто думає, що не зуміє.

      Благословення на дорогу всім хрестоходцям  дається в селі Довжок в храмі Різдва Пресвятої Богородиці, а закінчується шлях в Свято Успенській Почаївській лаврі – так само як і життя людини триває від народження і до смерті (успіння). Хід починається 19 серпня на свято Преображення Господнього, як символ того, що людина за своє життя повинна преобразитися, що і відбувається, в якійсь мірі, з кожним у хресній ході. Тривалість ходи співзвучна з тривалістю життя людини: 7 днів – 70 років. Так само і речі, які паломник  бере з собою. Він  ретельно обмірковує, відбирає необхідні речі так як зайвий грам надає вагу, а йти важко. Теж саме і в нашому житті, те що ми зберемо із собою (наші чесноти)-  те ми і донесемо з собою в Царство небесне – ретельно відібране і вимучене.

      Близько 7 тисяч паломників взяли  участь в цьогорічному хресному ході. По прибуттю в Почаїв, нас зустрічали священнослужителі, братія монастиря та миряни. Перед центральними воротами Лаври весь люд став на коліна з соборною молитвою в подяку Богу і Матері Божій за  милість і благодать у дорозі. У багатьох з’явилися сльози на очах, а в серці відчувалася невимовна радість. Адже шлях був нелегкий.

      Так, можу сказати, що це перевірка не тільки на віру, а й на витривалість. Так як доводилося долати труднощі, а серед віруючих йшла не тільки молодь. Були молоді батьки з немовлятами, були багатодітні сім’ї, були й літні люди.

      В умовах хресного шляху чітко усвідомлюєш, що одна надія у нас на Господа. Ніхто не знає чи буде ситий, чи буде вода, чи буде тобі де прилягти, а вночі відпочити від далекої дороги. Але кожен раз дивуєшся з якою привітністю, любов’ю і теплотою зустрічають батюшки і парафіяни місцевих церков втомлених паломників.  Вони не сплять вночі, готують їжу Тому, з милості Божої, ніхто не залишається голодним. Спостерігаючи за роздачею їжі, здавалося неймовірним, що 10-20 парафіянкам вдавалося нагодувати всіх. Люди просто на дорогах роздавали булочки, виносили воду з колодязів, фрукти, овочі – ділилися чим могли, молилися за нас. В нашому сучасному відокремленому світі така жертовність – рідкість.

      Жителі сіл, в які ми заходили,  нас зустрічали з радістю та слізьми на очах. Нас  годували, поїли, стареньких та  сім’ї з дітьми приймали на нічліг, ставилися до нас з християнською терпимістю та любов’ю. Люди вірять, що милостиня, надана хрестоходцю, допомагає донести і їхні молитви до Бога. 

   Так захоплююче було йти під відкритим небом,  нескінченними серпантинами  запорошених польових доріг,  спати на землі під зірками і в молитві щодня звертатися до Бога. У хресній ході приходить розуміння того, що людині для життя потрібно дуже не багато і життя його, при цьому мінімумі, набагато здоровіше, радісніше, світліше.

      Кожен йшов із заповітним бажанням, звертаючись до Бога в своїх молитвах. Хто йшов в надії отримати зцілення, хто – бажаної дитини.

     Увагу привернула одна ситуація. Втомлена, з торбою за спиною, йшла з боку колони літня жінка. Підбираючи фантики, серветки, пляшки з під пива та інше сміття викинуте водіями на узбіччя, вона ледь чутно щось про себе говорила. Підійшовши ближче,  почув: «Люди добрі! Не можна забруднювати Богом створену землю». Що тут скажеш? Коментарі зайві. Складно говорити про якусь духовність за відсутності елементарної культури.

      Дуже важливо щоб поруч були надійні попутники, які в будь-який момент підтримають і допоможуть. Господь посилає таких людей на кожному кроці. Мені випала честь  йти цим ходом з глибоко віруючими людьми – віньківчанками: Марією, Євгенією, Надією, Ларисою та, чудовою людиною з міста Дубни,  Світланою, з якою наша сестра Марія познайомилася п’ять років назад в цьому хресному ході, і яка з тих пір ходить разом з нами.

    Незважаючи на  спеку, часом холод і дощ, нам  настільки було тепло і затишно, що прокинувшись о третій годині   ранку, а це час підйому, всі відчували  себе бадьорими та повними сил. Пояснити цього неможливо. Ось, що значить благодать Божа.

     Коли тобі немає на кого розраховувати, коли ти опинився в безпорадному становищі, як тобі здається, то починаєш просто від усієї душі молитися і відбувається диво – перестає боліти тіло, знаходиться  їжа, проходить  страх і тривога.

    Ось, коли перевіряється віра і звучить сердечна молитва. Все ж труднощі шляху очищають людське серце і пробуджують благі якості в душі. Відчувається така легкість всередині. Тіло знемагає, а дух радіє. У ці хвилини починаєш відчувати, що ти не один, тебе покриває милість  Божа та сльози розчулення починають стікати по твоїх щоках, а з глибини серця ллється щира молитва подяки та покаяння. Відчувається твоя безпорадність і всемогутність Бога.

     А на покаянну гору Плачу, куди Хресним ходом ми зійшли на шостий день нашого шляху, люди піднімалися хто босоніж, хто на колінах, а хтось брав свої важкі рюкзаки і для збільшення  ваги ніс у руках ще й великі камені. Чи допомогло їм це в покаянні – не нам судити. Головне, щоб покаяння було в наших серцях, не залежно від того, де ти знаходишся.

   «Істинне покаяння – це дар Божий», – пише Ігнатій Брянчанінов. Воно повинно здійснюватися не одними устами чи короткочасними сльозами, не одною зовнішньою участю у  сповіді, а у внутрішньому  каятті в давніше вчинених гріхах. В щирому сповіданні їх духівнику і, найголовніше, в твердій рішучості залишити гріховне життя і жити, як вчить Євангеліє. Через покаяння ми отримуємо не тільки прощення в давніше вчинених гріхах, але і сили для боротьби з ними.

    Дорогу осилить той, хто йде. Зміцнюйтеся у вірі Православній в Хресних ходах для порятунку душі!                                                                                            

                   Слава Богу за все!

                                                                                      Володимир Гудований