Як відомо, у Православній Церкві виділяють двунадесяті свята. П'ятнадцятого лютого – свято Стрітення Господнього – одне з них.

Це релігійне свято має своє історичне минуле. Його становлення відносять до кінця V ст. Згідно іудейського закону, кожне немовля чоловічої статі після сорокового дня має бути принесене Богу для посвяти, очищення, як того велів Закон Божий.

«А коли виконалися дні очищення їх за законом Мойсеєвим, принесли Його в Єрусалим, щоб представити перед Господом, як написано в Законі Господнім, щоб усяка дитина чоловічої статі, яка розкриває утробу, була посвячена Господу, і щоб принести в жертву, сказаному в Законі Господнім, дві горлиці або двоє голубенят» (Лк. 2, 22-40).

Марія та Йосип принесли на сороковий день новонародженого Ісуса до Єрусалимського храму, у якому перебувала праведна і благочестива людина на ім’я Симеон. Як свідчить Євангеліє від Луки, Симеон був праведником, хоча не повірив у те, що Спаситель народиться від Діви Марії. Тоді Дух Святий став пророкувати Симеону, що той не помре, доки не побачить Господа. Так і сталося за словом Господнім. Праведник чекав зустрічі з майбутнім Спасителем багато років і нарешті прийшов такий час, час, якого людство очікувало не одне тисячоліття – у світ з’явився Той, Хто стане переможцем гріха та смерті, Хто відкриє всім народам шлях у Царство Боже і шукатиме кожну заблукалу овечку... Передбачаючи це, праведний Симеон, взявши Ісуса на руки, промовив: «Нині відпускаєш Ти раба Свого, Владико, по слову Своєму, з миром, тому що бачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував для всіх народів: світло на одкровення язичникам і славу народу Твого, Ізраїлю». Свята Церква удостоїла праведного Симеона, назвавши його «Богоприїмцем» – «той, що приймає Бога».    Саме тому 15 лютого відзначається одна з ключових подій в історії взаємин Бога й людини: Богодитину, принесену на 40-й день після народження в Єрусалимський храм, зустрічає праведний Симеон. У цій події Церква вбачає зустріч двох Завітів: на зміну Старому Завіту приходить Завіт Новий.

У день Стрітення Господнього у храмах, за традицією, освячуються свічки, (про які розповідають багато легенд). Що ж це за прабатьківські слухи і чи може справді є Божественна сила в Стрітенській воді і свічці? Спробуємо знайти відповідь на ці запитання та відрізнитити християнство від язичництва.

Святкування Стрітення почалося в Єрусалимі і згодом поширилось на весь Схід. Звичай святкування зі свічками пов’язують із багатою жінкою римського урядовця на ім’я Ікалія, яка між Єрусалимом та Вифлеємом збудувала церкву на честь Пресвятої Богородиці і започаткувала традицію – обходити на Стрітення місто урочистими процесіями із запаленими свічками. Світло свічки є символом самого Христа, який сказав: «Я є Світло світу». Тому й ми в молитві на освячення свічок звертаємося до Господа.

Один священик на саме свято Стрітення Господа Нашого Ісуса Христа перед самим освяченням свічок сказав дуже строго, але водночас благально: “Не вірте бабським байкам про Стрітенську свічку, бо ходять чутки, що свічка має чудодійну силу і якщо з нею зробити те і те, то буде те і те. Це все надумане, байки бабські. Це я вам говорю, священик, що освячує ці свічки. Свічка ніякої сили не має!”

Тут всі затихли, а духовний пастир продовжив: «Освячуємо свічки у церкві нашою молитвою і в молитвах на освячення свічок прохаємо про те, щоб, як запалені свічки своїм світлом розганяли нічний морок, так і наші душі, осяяні Духом Святим, уникали сліпоти духовної».

Стрітенська свічка сильна тим, що є символом просвітлення нашого серця самим Духом Святим. Символ має наближати до Бога, а не віддаляти. Якщо цього немає й свічка сприймається просто як обряд або традиція, її ставлять на видному місці і не запалюють для молитви або й кладуть десь у сховок, вона втрачає свій зміст і перетворюється на магізм. Магізм віддаляє від Бога і духовності.

Дорогі читачі, зростаймо у духовній зрілості і зрозуміймо, що не сама свічка має силу, а молитва біля цієї свічки стає сильнішою, бо свічка була освячена спільною молитвою у Божому храмі.

Бог благословить кожну молитву, а на молитву перед Стрітенською свічкою звертається більша увага. Сам же Бог сказав, що молитва багатьох має велику силу. Тому, коли хтось молиться при Стрітенській свічці, то молиться із цілою церквою, яка й освячувала її.

Тож нехай наша душа лине до Бога у молитві. Хай уста наші шепочуть молитву до Творця, очі хай споглядають ікону, а свічка хай буде мостом єднання, де освітлені сяйвом її Лик Божий і наше обличчя. Це й буде наше Стрітення, що творить видимим спасіння, і душа наша засвітиться Божою благодаттю.

«Цього ж вечора стояла душа перед іконою, світилася свічка, погляди обох єдналися: Бог дивився на людину, людина на Бога. Було мовчання. А потім душа промовила: «Я знала, що не самотня на цій землі». Ангел, почувши це, шепнув: “Амінь”. Стрітення відбулось і цього року!»

Тож прийдімо в храм, освятімо свічки і будемо їх світити під час молитви, а не для магічних обрядійств!