ЗАПОВІТ ПРЕПОДОБНОГО ОТЦЯ НАШОГО ФЕОДОСІЯ КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОГО

Основоположника монашества в Київській Русі, одного з найбільших святих нашої землі, написане в ХІ - му ст.  Великому Київському князю Ізяславу, як голові православної Київської держави, а в його особі і всьому нашому народу.

« Господи, благослови! Я – Феодосій, бідний раб Пресвятої Тройці, Отця, і Сина, і Святого Духа – в чистій і праведній вірі народжений і вихований в доброму навчанні православними батьком і матір’ю.

До віри латинської (католицької) не приєднуйтесь, звичаїв їх не дотримуйтесь, від причастя їх тікайте і всякого навчання їх уникайте і традиціями їхніми гидуйте.

Бережись, дитино, кривовірів і всіх розмов їх, бо і наша земля наповнилась ними. Якщо хто і спасе свою душу, то тільки живучи в Православній Вірі, бо немає іншої віри, кращої, аніж наша чиста і свята Віра Православна.

Проживаючи в цій вірі, не тільки визволишся від гріхів і вічної муки, але і станеш спільником вічного життя і без кінця будеш радуватись зі святими. А проживаючі в іншій вірі: в католицькій, чи мусульманській, чи вірменській – не побачать життя вічного.

Не належить також, дитино, хвалити чужу віру. Хто хвалить чужу віру, все одно, що свою хулить. Якщо хтось почне хвалити і свою і чужу, то він двоєвір, близький до єресі. Ти ж, дитино, пильнуй себе від таких, і свою віру безперестанно хвали. Не братайся з ними, але тікай від них і подвизайся в своїй вірі добрими ділами.

Твори милостиню не своїм тільки по вірі, але й чужовірним.  Якщо побачиш нагого, чи голодного, чи в біду попавшого – чи то буде жид, чи турок, чи латинянин – до всякого будь милосердним, визволи його від біди, як можеш, і не позбавлений будеш нагороди в Бога, бо Сам Бог в нинішньому віці виливає милості свої не на християн тільки, але й на невірних. Про язичників та іновірців Бог в цьому віці піклується, але в майбутньому вони будуть відчужені від вічних благ. Ми ж живущі в Православній Вірі, і тут получаємо всі блага від Бога, і в майбутньому спасе нас Господь наш Ісус Христос. Дитино, якщо тобі треба буде навіть померти за святу свою віру, з відвагою іди на смерть. Так і святі помирали за віру, а нині живуть у Христі. Ти ж, дитино, якщо побачиш іновірних, що спорять з вірними і хочуть облесливістю відвести їх від правої віри, - поможи православним. Цим як би вівцю визволиш з пащі лева. А якщо змовчиш і залишиш їх без допомоги, то це все рівно, як би ти забрав викуплену душу в Христа і продав її сатані.

Якщо скаже тобі противник: «Ваша віра і наша віра від Бога», то ти, дитино, скажи так: «Кривовіре! Чи ти і Бога вважаєш двоєвірним! Чи не чуєш ти, розбещений від злої віри, як говорить писання: «Один Бог, одна віра, одне хрещення» (Ефес. 4, 5). Чи не чуєш апостола Павла, що каже: «Та коли б навіть ми, або ангел з  неба став благовістити вам не те, що ми вам благовістили, нехай буде проклятий» (Гал. 1,8).

Ви ж католики, відкинувши проповідання апостольське і Святих Отців, прийняли неправдиву і зіпсовану віру, повну погибелі. Тому відкинуті ви нами. Тому не належить нам з вами служити і до Божественних Тайн разом приступати, ні вам до наших, ні нам до ваших, тому, що ви мертві і мертву жертву приносите, а ми живому Богові – чисту, непорочну, щоб життя вічне наслідувати.

Бо так було написано: «Віддається кожному по ділах його» в Христі Ісусу, Господі нашому. Йому ж слава. Амінь».

Матеріал взято з сайту "Шепетівська Епархія"

БЛАЖЕННІ МИРОТВОРЦІ

Сьогодні, напевно, навряд чи знайдеться людина, яка була би обабіч від складної геополітичної ситуації в Україні.

Там йде громадянська війна, яка, як мені здається, на сто відсотків спровокована зовнішніми силами. Оцінювати зараз хто правий, хто винен, вже пізно, чи ще рано, бо ж гинуть люди, руйнуються сім'ї, калічаться долі, і гоїтися ці рани будуть дуже довго, не одне покоління.

Зараз важливо зрозуміти, як запобігти подальшому кровопролиттю і перейти до мирного врегулювання конфлікту, хоча запущені вже такі сили, які майже неможливо зупинити, потрібне надприродне втручання згори.

Це війна на 90% інформаційна, як і решта конфліктів, що відбуваються зараз на нашій планеті. І в цьому інформаційному потоці беруть участь і мають вплив навіть ті, хто жодного відношення не має ні до однієї з ворогуючих сторін чи до прилеглих до них територій.

Найсумніше бачити священиків, служителів, пасторів, дияконів, і просто прихожан різних деномінацій і віровчень, які позиціонують себе як християни, але беруть участь в цьому. Це ті, хто, перш за все, повинні пам'ятати про любов і милосердя. Ті, кому відома, і вони покликані її виконувати, одна з найголовніших заповідей християнського вчення - «блаженні миротворці».

Соціальні мережі рясніють постами націоналістичного характеру, провокаційними публікаціями, закликами до расизму, націоналізму, фашизму, і на превеликий жаль ці публікації часто можна бачити на стінах віруючих. ЗМІ переповнені висловлюваннями різних авторитетних служителів, які явно займають одну сторону або іншу.

Але хотілося б нагадати, що саме Церква покликана бути сполучною ланкою між, як окремо взятою душею, так і державою в цілому, і небом, яке сьогодні наповнене скорботою і плачем про загиблих, осиротілих, покалічених. І не важливо, до якої деномінації ми належимо - всі ми віримо в Єдиного Бога Ісуса Христа і сповідуємо одне хрещення.

У Священному Писанні - Біблії Церква названа Тілом Христовим, членами якого ми є. І якщо страждає один член, разом з ним страждає і все Тіло. В Україні з однієї й іншої сторони, теж є наші брати і сестри по вірі, і ті, хто ще стануть частиною нашої християнської родини. Вони теж зараз знаходяться під обстрілом, змушені залишати будинки, втрачають дорогих і близьких людей і отримують душевні і духовні травми, які довго не заживуть і приноситимуть печаль і пригнічення. Як з одного, так і з іншого боку, є люди, які не займають позицію жодної зі сторін, але змушені брати в руки зброю просто з міркувань самозбереження і захисту власного дому і сім'ї.

Я не говорю про різного роду найманців і відморозків - це окремий вид людства, з якими доводиться нам співіснувати і таке наше життя. Але віруючі, служителі, вам наказано молитися за мир, вам дана заповідь любити ближнього, вам сказано: «Яким судом судите, таким і ви судимі будете». Немає в Біблії переліку народів, які треба любити, а які ненавидіти. Саме ви покликані до співчуття і милосердя.

Якщо ми не можемо фізично допомагати постраждалим, то ми можемо брати участь духовно - постом і молитвою. Я розумію, що на державному рівні в політичних дебатах ці дії не мають юридичної підстави, тому не можуть розглядатися законодавчо. Але для цього існує Закон Божий. Його священні заповіді, які Він дав нам по Своїй великій любові, і, до речі, він же і лежить в основі майже кожної конституції, елементарної етики і психології відносин.

А якщо завтра Бог покличе вас на служіння серед цих народів, які сьогодні ви позиціонуєте як ворогів? Як ви будете дивитися в очі тим людям, які читали ваші публікації і заражалися ненавистю і націоналізмом? Як ви зможете їм говорити про любов Божу і про світ?

Повторюся - це на 90% війна інформаційна. Якщо правителі світу цього і ті, кому вигідно протистояння народів використовують сьогодні маніпулятивні технології управління національною свідомістю за допомогою ЗМІ, то ми як представники Царства Божого, Царства Любові і Милості, повинні мати хоча б імунітет до цих технологій, та взагалі робити все можливе для того, щоб мир восторжествував. Апостол Павло написав: «Наша боротьба не проти крові і плоті, але проти духів злоби піднебесної».

Я закликаю всіх віруючих незалежно від деномінаційної приналежності припинити публікації в мережі, що мають провокаційний характер, які сіють міжнаціональну ворожнечу і суперечать принципам християнського вчення. Ми покликані до миру, і бути миротворцями.

Дмитро Мєщихін, євангельський священнослужитель

Матеріал взято з сайту "Християнський оглядач"

СВТ.ТИХОН ЗАДОНСЬКИЙ: БАГАТО ПОСТЯТЬ ТІЛОМ, А НЕ ПОСТЯТЬ ДУШЕЮ

Як бачимо, є піст тілесний, і є піст душевний. Тілесний піст, коли живіт поститься від їжі й пиття. Душевний піст, коли душа стримується від злих помислів, діл і слів.

Хороший постник той, хто стримує себе від блуду, перелюбу, і всякої нечистоти.

Хороший постник той, хто стримує себе від гніву, ярості, злоби і помсти.

Хороший постник той, хто наклав на язик свій стримання і утримує його від пустослів'я, лихослів'я, безумства, наклепу, осуду, підлещення, брехні і всякого лихослів'я.

Хороший постник той, хто руки свої утримує від крадіжки, розкрадання, пограбування, і своє серце - від бажання чужих речей. Словом, добрий постник той, хто від усякого віддаляється зла.

Бачиш, християнине, піст душевний. Корисний нам піст тілесний, так як служить до умертвіння наших пристрастей. Але піст душевний потрібен неодмінно, тому що і тілесний піст без нього ніщо.

Багато постять тілом, але не постять душею.

Багато постять від їжі і пиття, але не постять від злих помислів, діл і слів, і яка від того користь?

Багато постять через день, два і більше, але від гніву, злопам'ятства і помсти поститися не хочуть.

Багато утримуються від вина, м'яса, риби, але язиком своїм людей, подібних до себе, кусають - і яка ж їм від того користь? Деякі часто не торкаються руками їжі, але простягають їх на хабарництво, розкрадання, грабіж чужого добра - і яка ж їм від того користь?

Щирий і прямий піст - це утримання від усякого зла. Якщо хочеш, християнине, щоб тобі піст був корисний, то, постячись тілесно, постуй і душевно, і постуй завжди. Як накладаєш піст на черево своє, так наклади його на злі думки і свої примхи.

Нехай поститься розум твій від суєтних помислів.

Нехай поститься пам'ять від злопам'ятства.

Нехай поститься воля твоя від злого бажання.

Нехай постяться очі твої від поганого бачення: «відверни очі твої, щоб не бачити суєти» (Пс. 118:37).

Нехай постяться вуха твої від поганих пісень і нашіптувань наклепницьких.

Нехай поститься язик твій від наклепу, осуду, блюзнірства, неправди, лестощів, лихослів'я, і всякого пустого та гнилого слова.

Нехай постяться руки твої від биття і розкрадання чужого добра.

Нехай постяться ноги твої від ходіння на зле діло. Ухилися від зла і сотвори благо (Пс 33:15; 1 Петра 3:11).

Ось християнський піст, якого Бог від нас вимагає. Покайся, і, утримуючись від всякого злого слова, діла і думки, вчися всякої чесноти, і будеш завжди перед Богом постити.

Тож на сварку та заколот постите ви, та щоб кулаком бити нахабно… Тепер ви не постите так, щоб ваш голос почутий був на височині!

Хіба ж оце піст, що Я вибрав його, той день, коли морить людина душу свою, свою голову гне, як та очеретина, і стелить верету та попіл? Чи ж оце називаєш ти постом та днем уподоби для Господа?

Чи ж ось це не той піст, що Я вибрав його: розв'язати кайдани безбожности, пута ярма розв'язати й пустити на волю утиснених, і всяке ярмо розірвати?

Чи ж не це, щоб вламати голодному хліба свого, а вбогих бурлаків до дому впровадити? Що як побачиш нагого, щоб вкрити його, і не сховатися від свого рідного?

Засяє тоді, мов досвітня зоря, твоє світло, і хутко шкірою рана твоя заросте, і твоя справедливість ходитиме перед тобою, а слава Господня сторожею задньою!

Тоді кликати будеш і Господь відповість, будеш кликати і Він скаже: Ось Я! Якщо віддалиш з-поміж себе ярмо, не будеш підносити пальця й казати лихого,

і будеш давати голодному хліб свій, і знедолену душу наситиш, тоді то засвітить у темряві світло твоє, і твоя темрява ніби як полудень стане… (Ісая 58:4-10).

Матеріал взято з сайту "Християнський оглядач"

ЯКИЙ ХРЕСТ ПРАВИЛЬНИЙ?

Хрест - символ дуже древній. Що він символізував до хресної смерті Спасителя? Який хрест вважається більш правильним - православний чи католицький чотирикінцевий. З чим пов'язано зображення Ісуса Христа на хресті з перехрещеними ступнями у католиків і ступнями, які окремо стоять в православній традиції.

У різних релігійних традиціях хрест символізував різні поняття. Найбільш поширеним було - зустріч нашого світу зі світом духовним.  Але з моменту римського панування хрест, розп'яття стали методом ганебної та жорстокої страти і викликали непереборний страх і жаху людей. Проте завдяки Христу Переможцю, хрест став бажаним трофеєм, що викликає у християнина радісні почуття. Тому святий Іполит Римський, Апостольський муж, вигукував: «І в Церкви є свій трофей над смертю - це Хрест Христовий, який вона носить на собі», і святий Павло, апостол язичників, писав у своєму Посланні: «я бажаю хвалитися ... тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа» (Гал. 6, 14).

 

Рис. 1. Чотирикінцевий хрест

На Заході найбільш вживаним нині є чотирикінцевий хрест (рис. 1), який старообрядці називають (чомусь по-польськи) «Криж латинскі» або «римскі», що значить - римський хрест. Згідно з Євангелієм, хресну страту поширювали по Імперії саме римлянами і, звичайно ж, вона вважалася римською. «І не по числу дерев, не по числу кінців Хрест Христовий шанується нами, але по Самому Христу, Пресвятої Кров'ю Якого він обагрився, - говорить святитель Дмитро Ростовський. - І проявляючи чудесну силу, який-небудь хрест не сам собою діє, але силою Розп'ятого на ньому Христа і призиванням пресвятого Імені Його». 

Починаючи з III століття, коли вперше і з'явилися подібні хрести в Римських катакомбах, весь Православний Схід і понині вживає цю форму хреста як рівночесну всім іншим.

 

Рис. 2. Восьмикутний православний хрест

Восьмикутний православний хрест (рис. 2) найбільш відповідає історично достовірній формі хреста, на якому був розп'ятий Христос, як свідчать Тертулліан, святий Іриней Ліонський, святий Юстин Філософ та інші. «А коли Христос Господь на плечах Своїх ніс хрест тоді хрест був ще чотирикінцевий; тому що не було ще на ньому ні титла, ні підніжжя. Не було підніжжя, бо ще не піднято Христа на хресті і воїни, не знаючи до якого місця дістануть ноги Христові, не прилаштовували підніжжя, закінчивши це вже на Голгофі» (святитель Димитрій Ростовський). Також не було до розп'яття Христа ще й титла на хресті, тому що, як повідомляє Євангеліє, спочатку «розіп'яли Його» (Ін. 19, 18), а потім тільки «Пілат написав і напис і виставив на хресті» (Ін. 19, 19). Саме спочатку за жеребом поділили «одяг Його» воїни «ті, що розп'яли Його» (Мф. 27, 35), а вже тільки потім «поставили над головою Його напис провини Його: Цей є Ісус, Цар Юдейський» (Мф. 27, 37).

 

Рис. 3. Православне розп'яття

Здавна відомі і зображення розп'яття Спасителя. До IX століття включно Христос зображувався на хресті не лише живим та воскреслим, але й торжествуючим (рис. 3), і тільки в X столітті з'явилися зображення мертвого Христа (мал. 4). 

З найдавніших часів хрести-розп'яття, як на Сході, так і на Заході, мали поперечину для упора ступнів Розіп'ятого, і ноги Його зображувалися прикутими кожна окремо своїм цвяхом (рис. 3). Зображення Христа зі схрещеними ступнями, прикутими одним цвяхом (рис. 4), вперше з'явилося, як нововведення, на Заході у другій половині XIII століття. 

З православного догмату Хреста (або Викуплення) безсумнівно випливає думка про те, що смерть Господа - це викуп всіх, покликання всіх народів. Лише хрест, на відміну від інших страт, давав можливість Ісусу Христу померти з розпростертими руками, що закликають «усі кінці землі» (Іс. 45, 22).

Тому в традиції Православ'я - Спасителя Вседержителя зображають саме як уже Воскреслого Хрестоносителя, який тримає та закликає в Свої обійми весь усесвіт і несе на Собі новозавітний жертовник - Хрест. 

 

Рис. 4. Католицьке розп'яття

А традиційно католицьке зображення розп'яття, з провисаючим на руках Христом, навпаки, має завдання показати те, як це все відбувалося, зобразити передсмертні страждання і смерть, а зовсім не те, що по суті є вічним Плодом Хреста - Його торжество. 

Православ'я незмінно вчить, що всім грішникам страждання необхідні для смиренного засвоєння ними Плоду Викуплення - Духа Святого, що посилається людям безгрішним Відкупителем. Але цього по гордині не розуміють католики, які своїми гріховними стражданнями шукають участі в безгрішних, а тому викупительних Страстях Христових і тим самим впадають в хрестоборчу єресь «самоспасіння».

Ієромонах Адріан (Пашин)

Матеріал взято з сайту "Християнський оглядач"

ЧОМУ ТАК НЕ МОЖНА

Одна моя подруга нещодавно розповідала історію про маленького хлопчика, сина її знайомих. Після перегляду сюжету в теленовинах його водили до психолога. Сюжет був про те, як мати вбила свою дитину.

Заборона без цензури

Наприкінці 18-го ст. в багатьох країнах Західної Європи було заборонено книгу «Страждання юного Вертера». У цій  повісті герой покінчив собою, застрелившись через нещасливе кохання. Книгу заборонили через те, що невдовзі після її виходу з»явилося безліч повідомлень про самогубства, що їх скоїли юнаки в такий саме спосіб. Тоді було встановлено зв»язок між оприлюдненням інформації про насильство і подальшим насильством у суспільстві.

В США і в більшості країн Європи, коли зіштовхнулися з проблемою агресії в суспільстві, перше, що зробили, - створили на законодавчому рівні механізми регуляції в сфері медіа. При цьому, окрім суто законодавчих обмежень і заборон, в Америці, наприклад, в кожному медіа прописані деталізовані критерії, що можна, а що неможна показувати в репортажах з критичних точок. В Британії заборонено показувати крупним планом частини розірваних тіл, наприклад, внаслідок аварій. Там чітко регламентовано, скільки секунд та на якій крупності можна показувати таку телекартинку. Це не цензура, а спосіб відповідально ставитися до кожного сказаного слова і кожного показаного кадру.

У нас це не врегульовано. Єдине, що має стримуати редакції - це загальна культура і морально-етичні принципи її працівників. В когось вони є, а в когось з цим не склалося. Пару тижнів тому захожу в монтажну апаратну новин, перед моніторами сидить дівчина-режисер з червоним обличчям, повертається до мене і каже: "я не можу такого монтувати". Сюжет був про згвалтування 9-річної дівчинки. А хтось інший - може.

Імітаційне телебачення

В медичній літературі є термін "імітаційні самогубства". Існує пряма кореляція між повідомленням в ЗМІ про самогубство і підвищенням кількості самогубств. Особливо це стосується підліткових випадків. Після одного телесюжету з життя йдуть приблизно 50 дітей та підлітків такого самого віку і статі. Це статистика ВОЗ. При цьому люди, як правило, копіюють і той спосіб, про який дізналися з телевізора. Так само - з іншими видами насильства.

Чи означає це, що про насильство взагалі говорити неможна? Ні. Це означає, що треба робити це обережно і керуватися принципом "не нашкодь". Я знайшла документ, розроблений відділом психічного здоров'я ВОЗ, опублікований в Женеві в 2000 році, "Превенція самогубств". Це рекомендації для працівників ЗМІ, як подавати новини про самогубство, щоб не калічити суспільство. Це якраз набір заборон: неможна подавати самогубство як пересічну подію; неможна детально описувати спосіб, в який це зроблено; неможна називати ситуацію, яка спричинила до самогубства, безвихідною, а причини - такими, що виправдовують цей вчинок. В кожному такому сюжеті має бути коментар психолога, який має засудити цей вчинок і пояснити, що з цієї ситуації насправді існував вихід, і не один. Психолог має нагадати про існування телефонів довіри. А ці телефони мають бути візуалізовані титром.

Це - лише частина вимог. Скажіть будь ласка, ви давно бачили дотримання хоча б однієї з них на українському телебаченні? Я - майже ніколи. Бо якщо виконати ці вимоги, то зникне гострота матеріалу, зникне емоція, будь-який редактор вам скаже, що це - не сюжет, а "унилоє гамно".

Тому всі редакції, що поважають себе, раніше і утримувалися від висвітлення таких тем: яскраво висвітлювати їх - значить виховувати маньяків, а неяскраво - нема сенсу.

Вадим Титушко та інші зомбі

18 травня на мітингу опозиції гопніки в спортивних костюмах побили мою колегу Олю Сніцарчук. Це сталося на очах в сотень людей і в присутності міліції. Тоді всі обурилися побиттям жінки, хоча мало хто зрозумів, чому насправді  це сталося. Сам він пізніше пояснив, для чого його запросили на мітинг. Він туди йшов НАВМИСНО для того, щоб битися. Він усвідомлював, що він буде робити, і не бачив в цьому нічого неприпустимого. Його не засмутило ані те, що він матиме на меті кидатися на мирних демонстрантів, ані те, що вони постраждають від його кулаків. Він спокійно розповідав про свою «шляхетну» місію «підтримувати порядок», і, очевидно, саме так виглядає порядок в його свідомості.

Чому це сталося? В українському суспільстві, нажаль, ще нікому в голову не прийшло відкрито засудити насильство. Коли наприкінці 2011 року журналісти оголосили бойкот Чечетову, на те була лише одна причина: нахабна брехня депутата про те, що колеги від опозиції, яких регіонали по-звірячому побили напередодні, кидаючи стільці в голову, начебто «самі вдарилися об пивний кухель». Олександр Єфремов, від якого на прес-поінті вимагали вибачень, говорив нісенітниці про те, що регіонали «наводили порядок у парламенті». Очевидно, такий саме «порядок», про який пізніше розповідав їхній послідовник Титушко. Акт страшного мордобою тоді не був засуджений ніким з політиків, попри очевидні кроваві наслідки того, що сталося.

Коли навесні цього року депутату Ірині Гориній поцілили глибою льоду в голову, всі сміялися над її «удаваним» струсом мозку. Всі говорили «так їй і треба, це помста регіоналам за те, що вони довели до такого стану людей». Засудили напад і вибачилися перед жінкою лише Ірина Геращенко та Юлія Тимошенко - інші дві жінки, які знали, що таке потерпати від насильства.

То чому ми дивувалися, коли сталася мерзотна атака на Олю? Це цілком природно для суспільства, де насильницькі методи чи то політичної, чи то побутової боротьби є нормою життя. І телебачення як соціальний інститут до цього безпосередньо причетно. От уявіть собі: показують в новинах сюжет про те, як один хлопець побив іншого. Дивиться його такий собі Вадим Титушко і думає: "а чим я гірший"? Далі він йде на вулицю розпускати руки і не бачить в цьому нічого крамольного, бо приклад він бере з того, що показали по телевізору.

Ми живемо в паталогічно хворому суспільстві, значна частина якого не може критично поставитися до того, що вона бачить по телевізору. І коли ми, журналісти, говоримо, що мати вбила двох дітей, ми маємо усвідомлювати, що в цьому суспільстві є люди, які сприймають це як приклад для наслідування, а не як привід для обурення!! Це дуже небезпечно: говорячи про насильство, ми продукуємо нове насильство.

Сучасне українське телебаченні - це справжня катастрофа. Сюжети про вбивства, зґвалтування та побутову вакханалію стали топовими в новинах. Телеменеджери пояснюють, що така картинка дає високий рейтинг, її вітають, бо вона збільшує аудиторію. При цьому - який негативний вплив такі сюжети чинять на аудиторію і в цілому на суспільство, - питання для теленакалів неактуальне. Бо завжди знайдеться спільнота гопників, якій кривава сцена буде цікавішою, ніж те, що дійсно впливає на життя людей.

Те, що відбувається зараз, - це насправді прихована цензура, коли редакції змушені говорити не про те, що суспільно значуще, а про те, що дає високу долю. І я тепер вже не знаю, що небезпечніше - політична цензура чи цензура рейтингу.

Ольга Червакова

Матеріал взято з сайту "Християнський оглядач"

ІНТЕРНЕТ-ЗАЛЕЖНІСТЬ ПІДЛІТКІВ. СТАТИСТИЧНІ ДАНІ

Під терміном «звичка» ми маємо на увазі потяг суб'єкта до певного почуття задоволення. При цьому суб'єкту не вдається впоратися з цим поривом, він відчуває нав'язливе бажання чинити певну дію, яка може бути шкідливою як для самого суб'єкта, так і для оточуючих.

Всі форми залежності, як і розглянутий нами випадок інтернет-залежності, характеризуються пошуком почуття задоволення, в даному випадку - при користуванні інтернетом. В результаті збільшується час, який витрачається на досягнення цього почуття. При цьому відсутність інтернету може бути рівнозначним стресовій ситуації.

Дослідження фахівців з психічного здоров'я щодо інтернет-залежності почалися вже в 1996 році, але узгодженості щодо назви цього терміна, критеріїв та методів діагностування поки не досягнуто. Існує ряд термінів, пов'язаних з непомірним використанням інтернету: виникнення звикання до інтернету, патологічне використання інтернету, проблемне використання інтернету, інтернет- залежність.

Однак незважаючи на те, яку назву використовується для опису феномена звикання до інтернету, наявністьзалежності людини від інтернету не піддається сумніву. Залежність існує за умови, якщо поведінка людини, спрямована на досягнення почуття радості і на позбавлення від будь-якого психологічного вантажу, виходить з-під її контролю. Людина поступово перестає контролювати свою поведінку і тягу до інтернету, незважаючи на її негативні наслідки.

Така втрата контролю, що виникає у людини, яка потрапила в інтернет - залежність, є безперечною. Вивчаючи статистичні дані останніх досліджень, а також згадуючи сучасну соціальну дійсність, в якій всі ми перебуваємо, ми переконуємося, що використання інтернету, зокрема, в сучасній Греції зрослося з повсякденним життям підлітків і прийняло колосальні масштабів. Тут варто навести статистичні дані дослідження, проведеного Науково-дослідним інститутом психічного здоров'я, щоб переконатися в справедливості сказаного. Дослідження показало, що один з чотирьох підлітків (24,3 %), принаймні, три години на день проводить за комп'ютером та інтернетом, при цьому на вихідні дні цей відсоток практично подвоюється і досягає 41 %.

Учні середніх і старших класів присвячують багато вільного часу завантаженню музики з інтернету, завантаженню фотографій, ігор і спілкуванню з друзями в соціальних мережах (Facebook, Twitter і т.д.). Відсоток збільшується залежно від віку: 14,1 % - 11 років, 25,8 % - 13 років, 33,7 % - 15 років. Результати відмінні і в залежності від статі: 26,8 % - хлопчики, 21,9 - дівчатка. З 2006 по 2010 рік число підлітків, які проводять за комп'ютером не менше трьох годин кожен день, збільшилася в чотири рази (з 5,7 % до 21,7 %).

Крім того, принаймні, один з шести п'ятнадцятирічних підлітків виявляє ознаки залежності від користування інтернетом. 5,5 % підлітків, особливо хлопчики, виявляють симптоми залежності від комп'ютерних ігор.

Троє з п'яти п'ятнадцятирічних школярів (59,4 %) проводять в інтернеті більше часу, ніж спочатку планують. Двоє з п'яти (42,3 %) зізнаються, що постійно думають про інтернет, один з трьох (30,8 %) використовує інтернет як спосіб відходу від своїх проблем і як вихід негативним емоціям, таким як безнадія, почуття провини, стрес, депресія та інше.

Крім того, один з чотирьох (25,4%) підлітків відчуває, що повинен перебувати за комп'ютером все більше часу, щоб відчути себе задоволеним. Аналогічний відсоток підлітків говорить неправду своїй сім'ї чи будь-кому іншому, щоб приховати кількість часу, проведеного за комп'ютером. Один з п'яти підлітків (19,7 %) зізнається, що має невдалі спроби контролювати, обмежити або припинити використання інтернету, в той час як один з шести (16,8 %) піддав небезпеці важливу складову свого життя (стосунки з близькими, роботу, навчання) через надмірне використання інтернету. Все перераховане підтверджується останніми дослідженням «Safer Internet 2008» для Греції, згідно з яким троє з десяти грецьких батьків не знаходяться поруч з дітьми, коли ті «сидять» в інтернеті, і 35% грецьких батьків ніяк не обмежують користування дітей інтернетом.

Навпаки, тільки один з десяти батьків забороняє скачування музики, фільмів та ігор. Згідно з іншим міжнародним дослідженням, 74,4 % опитуваних дітей відповідають, що мають доступ в інтернет в будь-який бажаний час без жодних обмежень, а 9,7 % зізнаються – але не батькам - що піддавалися нападкам педофілів в чаті, по електронній пошті та в різних соціальних мережах. Примітно, що, згідно з міжнародними дослідженнями, середнім віком першого знайомства з порнографією вважається одинадцять років. Найбільше споживання порнографії відбувається у віці 12 - 17 років, при цьому сто тисяч інтернет-сайтів пропонують величезну кількість дитячої порнографії.

80 % підлітків у віці 15 - 17 років зізнаються, що не раз спостерігали в інтернеті сцени сексуального насильства. 90 % дітей у віці 8 - 16 років дивилися порнографічні фільми, роблячи шкільні домашні завдання. Крім дослідження сайтів порнографічного змісту, діти часто вчаться азартних ігор, схиляються до прийому наркотиків, беруть участь у травмонебезпечних іграх і навіть доходять до самогубства. Мережеві ігри, що буяють насильством та розвивають ненависть, садизм і прагнення до смерті, також представляють величезну небезпеку.

Крім того, за допомогою інтернету можуть здійснюватися різні дії порнографічного характеру. Молоді люди відвідують відповідні сайти, купують різні товари в sex shop, знайомляться з жінками легкої поведінки і розбещеними людьми.

Всі вищенаведені статистичні дані вказують на поступове збільшення кількості часу, проведеного за інтернетом серед греків - 55 % населення, тобто більше 5.100.000 жителів Греції. Відповідно з останніми даними, греки посідають перше місце за проведеному в інтернеті часу. Середньостатистичний грек проводить в мережі 17,1 години на тиждень, тобто присвячує інтернету навіть більше часу, ніж телевізору (16,9 години). Це на 2,3 години більше середньої цифри по Європейському союзу. Передбачається, що до 2020 року кількість користувачів інтернету в світовому масштабі складе 5 мільярдів чоловік, в той час як у наступні три роки всі мобільні телефони остаточно стануть смартфонами.

На підставі наведених даних стає ясно, що залежність молоді від інтернету несе серйозну загрозу для її психічного і фізичного здоров'я. Активне вивчення наслідків непомірного і безконтрольного використання підлітками інтернету дозволяє зробити висновок, що терапевтичний підхід до даної проблеми стосується не тільки психологів, психіатрів, соціальних працівників та інших фахівців з психічних захворювань людини.

викладач богослов'я  Афанасіос Коліофутіс

Матеріал взято з сайту "Християнський оглядач"

23 квітня в національному університеті «Острозька академія» за підтримки Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України проводилась  VIII Всеукраїнська олімпіада «Юні знавці Біблії», яка зібрала представників з різних областей нашої держави.   Її учасниками  були більше півтори сотні вихованців 5-8 класів.  Метою олімпіади є підвищення інтересу школярів до Біблії, виховання духовно багатої, національно свідомої особистості, залучення школярів до вивчення курсів духовно-морального спрямування, інформування педагогічної громадськості, батьків про предмети духовно-морального спрямування.

До конкурсних випробувань учнів, які в більшості були переможцями регіональних олімпіад, входило попереднє  виконання творчих робіт, проектів  на запропоновані теми та  їх презентацію членам комісії, розв’язання ситуацій, а також складні письмові тести на знання Святого письма. Вихованцям Духовно-просвітницького центру Федорчук Софії, Мельник Діані, Ковальському Богдану, Чернюк Анастасії, Бернацькому Владиславу випала велика честь представляти на цьому конкурсі Хмельниччину.  Вони показали ґрунтовні знання з основ християнської етики, за що були нагороджені Грамотами лауреатів  Всеукраїнської олімпіади у різних номінаціях, комплектами літератури духовного спрямування, а також отримали позитивні враження від участі у цьому заході, оскільки  він  проходив  у  дружній, доброзичливій атмосфері.

Поїздка учнів  та їх керівників на Всеукраїнську олімпіаду «Юні знавці Біблії» стала можливою завдяки фінансовій підтримці настоятеля  нашого  храму батюшки Михаїла.


Хотілось би правди з “святительських” уст

Переглянувши програму телеканалу «Сфера-ТВ» – «Гість у студії», керуючого Рівненською єпархією УПЦ КП, хотів би прокоментувати деякі «правдиві» висловлювання щодо УПЦ.

Зокрема було зазначено, що УПЦ є церквою російською, а прикривається тільки своєю назвою.

Всім добре відомо, що нашій Церкві на соборі Руської Православної Церкви у 1990 році було надано широку автономію. Тобто, адміністративні, фінансові та посадові питання вирішуються у межах церкви, а главою її є Митрополит Київський і всієї України. А ось лише канонічно (віра, канони та догмати) ми зв’язані з Руською Православною Церквою, а через неї з Вселенським Православ’ям. Церква ж носить назву держави на території якої вона діє. До прикладу УГКЦ – повністю підпорядкована Римському папі але носить назву УКРАЇНСЬКА Греко-Католицька Церква. Чому УПЦ не має право називатися УКРАЇНСЬКОЮ не зрозуміло?

Було згадано про канонічність та про Святого Духа.

Так, «Святий Дух дихає де хоче»- цілком погоджуюсь з цитатою та не розділяю її розуміння. Якщо тлумачити її за логікою УПЦ КП, то Церкви взагалі не потрібно адже Дух дихає і в полі і в лісі і в будинках людей, то навіщо ж іти в Церкву щоб отримувати благодать вона є всюди. Я б порівняв дихання Св. Духа з водою, яка є всюди, в водоймах, криницях, калюжах, людському організмі. Але напитися води можна лише в спеціально відведених місцях. Ось так і благодать Духа є всюди але «напитися» її сповна можна тільки в Єдиній, Святій, Соборній і Апостольській Церкві до якої УПЦ КП не належить. Навіть у Вікіпедії серед Автокефальних Церков УПЦ КП не значиться.

Щодо КАНОНІЧНОСТІ. Канон – це закон або правило. Якщо якась установа, організація чи підприємство починає свою діяльність не узгодивши її у всіх державних структурах його логічно називають НЕЗАКОНИМ. Коли ж церква розпочинає свою діяльність всупереч церковним канонам НЕ узгодивши все з іншими Помісними Церквами вона є НЕКАНОНІЧНОЮ, (іншими словами НЕЗАКОННОЮ).

Про так звані «референдуми» і постановку питань у них окрема тема. Вони мені нагадують «волевиявлення» на сході України хтось там щось провів, а результат відомий заздалегідь.

Уявімо життя сільської парафії. До храму щонеділі приходять 30-40 чоловік. Вони доглядають храм утримують священика. А на «референдуми» приходить 300-400 чоловік які ніколи не ходили і не будуть ходити в церкву і мабуть більшість з них ні копійки на утримання святині не пожертвували. Тому треба розрізняти ГРОМАДУ СЕЛА і ЦЕРКОВНУ ГРОМАДУ. До першої належать люди різних віросповідань і атеїсти, а до другої – Православні християни які постійно в церкві, сповідаються і причащаються. Ось вони і мають право вирішувати долю храму. Якщо я допоміг бідному то це не означає , що тепер я господар в його дворі. Так і в церкві, якщо людина не є постійним прихожанином то немає права розпоряджатися храмом якщо навіть колись принесла туди декілька гривень. Яби доприкладу в селі оголосили акцію «прийди і допоможи прибрати, поремонтувати чи пофарбувати храм» то прийшли б ці 300- 400 «реформаторів» чи 30-40 прихожан ? Питання риторичне. А поскандалити приходять всі підігріті телебаченням, духовенством УПЦ КП та спиртними напоями. Особливо «високу» оцінку заслуговує постановка питань за які «голосують» люди. Ви за Московську Церкву чи Українську? Шановні якщо це офіційний захід то і назви церков повинні бути офіційні, а не видумані і образливі. Якщо УПЦ названо Московською ( Хоча Церкви іменуються назвами країн а не міст) то УПЦ КП треба називати розкольницькою або філаретівською, як і називають її в народі і тоді результати були б зовсім інші.

Гроші – болюча тема. Хоча приємно було чути те, що Іларіон все ж таки не певен що гроші ідуть в Москву. Тому, що дійсно ніякої фінансової підзвітності перед МП ми не маємо і гроші ідуть на потреби храму. Якщо в КП є докази грошових переказів в Москву чи сепаратистам , нехай подають до суду і ми відповімо по всій строгості закону, а плітки розпускати не потрібно.

Христос заснував Церкву проповіддю, любов’ю, очистивши власною кров’ю. Тому ця Церква буде стовпом і підвалиною істини до кінця віку. Сьогодні «патріоти» «будують» єдину помісну за допомогою болгарок, ломів, бійок, брехні і прокльонів і тому ця церква не встоїть вона розвалиться бо будується не по Божому. Тай церквою її не назвеш. Наші предки коли пекли хліб, робили це з молитвою та спокійною душею «щоб вдався», з такими ж відчуттями потрібно розбудовувати Церкву на Україні. А результатом «референдумів» буде те, що храми стануть пусті і дійсно осквернені безладом з яким вони захоплювались.

Матеріал взято з сайту "РІВНЕНЩИНА ПРАВОСЛАВНА"

КЛІРИКІВ ЗАПОРІЗЬКОЇ ЄПАРХІЇ УПЦ (МП) ЗОБОВ’ЯЗАЛИ ХОДИТИ В ПІДРЯСНИКУ

Архієпископ Запорізький та Мелітопольський Лука (Коваленко) своїм розпорядженням заборонив духовенству єпархії «входити, виходити і знаходитися в церковних будівлях у світському одязі, але виключно в підряснику».

Про це повідомляє сайт Запорізької єпархії УПЦ (МП).

Архієпископ Лука нагадує клірикам своєї єпархії  27 Правило VI Вселенського собору: «Ніхто із зарахованих до кліру нехай не вдягається в непристойний одяг, ні перебуваючи у місті, ні знаходячись у дорозі; але всякий з них нехай використовує одяг, котрий визначений для зарахованих до кліру. Якщо ж хто вчинить подібне, нехай буде відлучений на одну седмицю від священнослужіння».

Ґрунтуючись на соборовому правилі архієпископ наголошує, що «на сьогоднішній день таким повсякденним вбранням духовенства і чернецтва всіх ступенів, «зарахованих до кліру», є підрясник, який виділяє їх з мирської середовища».

Далі у розпорядженні зазначається: «Це глибоко відповідає поняттю про Церкву як про Царство не від світу цього, яке, хоч і проходить свою мандрівку і служіння в миру, тим не менш глибоко відмінне від нього за природою своєю. Священний сан або чернече звання зобов'язують його носіїв бути завжди і скрізь тими, ким вони є перед Богом і Церквою (див.: Настільна книга священнослужителя. Т. IV, с. 111)»

Архієпископ Лука робить висновок, що «є недопустимою поширена сьогодні практика, коли священнослужитель приходить в храм як на роботу в світському одязі і там переодягається в підрясник, як в робочий одяг».

«Якщо священнослужитель соромиться свого духовного сану - значить, він не гідний бути священнослужителем, - завершує своє пояснення архієрей.

 У зв'язку з цим Архієпископ Запорізький та Мелітопольський Лука благословив:

  1. Духовенству та монашеству всіх ступенів пам'ятати про їх обов'язки повсюдно проповідувати Христа не тільки своєю поведінкою, але й зовнішнім виглядом, тобто носінням одягу, відповідного їхньому духовному званню - підрясника. 
  2. Строго заборонити духовенству входити, виходити і знаходитися в церковних будівлях у світській одязі, але виключно в підряснику. 
  3. Отцям-благочинним довести до відома всіх кліриків благочиння дане розпорядження під розпис. Клірики, що порушують це розпорядження будуть піддаватися канонічній забороні.

Матеріал взято з сайту "Християнський оглядач"

І навіщо нам це знати? Полеміка про релігійну безграмотність західного суспільства.

Христина Брінк (Christine Brink)

Голгофа - це не зубна паста, а Содом і Гоморра - не подружня пара. Ной - це не просто ім'я сина Бориса Беккера, а Іов - не тільки назва роману Йозефа Рота (Joseph Roth). Крім того, Пасха - це не свято, пов'язане з весіллям Ісуса Христа, а святковий день Трійці не має відношення до його Воскресіння.

Багато жителів так званого християнського Заходу в цих питаннях навряд чи відчувають себе особливо впевнено. «Я не дуже добре знаю історію» (Do not know much about history) співали Саймон і Гарфанкел в 1978 році в пісні, в якій проголошувався чудовий світ любові, а також оспівувалося незнання історії, біології, алгебри і взагалі всіх інших шкільних предметів. Але там нічого не було сказано про незнання релігії. Однак, відсутність знань у цій області вже давно можна приєднати до загального списку.

Що пов'язує вас з Великоднем, святом Трійці, Різдвом? Подібного роду питання люблять через певні проміжки часу задавати інститути з вивчення громадської думки, і все частіше вони отримують таку відповідь: «Поняття не маю. Вихідні дні, подовжений кінець тижня, сімейне свято, ігри з онуками, смачна їжа ...» 

Деякі смутно пригадують: «Свято для християн». Або: «Щось, пов'язане з церквою». Але після цього вони переносять Воскресіння на Велику п'ятницю, а днем ​​народження Господа вважають Великодну неділю. Сьогодні в Німеччині 39% дітей у віці від 6 до 12 років навіть не знають, чому відзначається Різдво. «Тому що зима і приїжджає бабуся», - відповідають діти, і після цього важко очікувати від них пояснення того, що значить древо пізнання.

Музична, мистецтвознавча і літературна неосвіченість поширена повсюдно, але ще більшою мірою це стосується релігійного знання. У той же час Біблія продовжує залишатися книгою, що продається найбільше. Так, наприклад, міжнародна спільнота Gideon, заснована в 1899 році в Сполучених Штатах і об'єднуюча переважно євангелічних підприємців, а також випускників університетів, щорічно поширює 45 мільйонів екземплярів цієї книги. Саме спільноті Gideon ми зобов'язані тим, що знаходимо Біблію на готельному нічному столику. Але яка від неї користь, якщо вона просто лежить в нічному столику? Ми цінуємо Біблію, але ми її не читаємо. Це підтверджують дослідження таких авторитетних інститутів з вивчення громадської думки як Gallup: знання про християнство не є пріоритетними в основних шарах західного суспільства.

Незнання Біблії виявлено не тільки в середовищі невіруючих або людей, які не відвідують церкву, але серед самих віруючих. Багатьом християнам загрожує втрата розуміння основ найголовніших свят, в тому числі - Великої п'ятниці, Великодня, Різдва. За даними компанії Emnid, П'ятидесятницю 48% опитаних пов'язали зі Святим духом, що саме по собі викликає подив, хоча голуб як християнський символ цього свята поки що не отримав свого шоколадного втілення. 

Звичайно, 23% опитаних визнають, що вони не знають, що сталося через сім тижнів після Воскресіння в день П'ятидесятниці, коли Дух святий був посланий на Землю, що і вважається, так би мовити, народженням церкви. 15% тих, що брали участь в опитуванні взагалі пов'язують Воскресіння з Днем Святої Трійці. Та й причини вознесіння Христа на небо для більшості населення країни абсолютно не зрозумілі. День Господній деградував до рівня Дня батька - можливо, це відбувається тому, що в цьому випадку немає ні зайців, ні дідів морозів, зате алкоголь тече рікою.

Якщо вже з уявленнями про основні свята виникають проблеми, то чого слід очікувати від знання змісту Нового і Старого Завіту? Про що, власне, йдеться в Нагірній проповіді? Деякі вважають, що в ній міститься заклик до усунення сміття на горі Еверест. Американцям іноді здається, що мова в даному випадку йде про виступ відомого проповідника Біллі Грема (Billy Graham). Ще питання: в чому сумнівався невіруючий Фома? І тут панує цілковите мовчання, і хочеться сказати цим неосвіченим людям: ні, до сумнівів великого Томаса Готтшалька (Thomas Gottschalk) це ніякого відношення не має. Ну а що значить «золотий тілець»? Ні, діти мої, це - не переплавлений золотий великодній заєць і не фіолетова корова, загорнута в золоту папір. Ну а тепер дещо легше: перерахуйте 10 заповідей? Вони ж усім відомі! Якби! Більшість людей здатні згадати не більше трьох.

Було б непогано знати, принаймні, якісь основи нашої культури. Тоді ми могли б швидше розуміти деякі основні зразки людської поведінки і в сьогоднішньому світі. Що сталося по дорозі в Дамаск? Там Савл перетворився на Павла. А що сталося по дорозі в Єрихон? Там діяв добрий самаритянин. А води якого моря були розсунуті? Хто були Йосип і його брати? Що таке «соломонове рішення»? Що таке «Пісня пісень» і хто її автор? Яке відношення має вихід з Єгипту до формування ізраїльської національної самосвідомості (Nation-Building)? А що значить заповіт, обітована країна, обраний народ?

У Новому Завіті розповідається про те, як одного разу Ісус п'ятьма хлібами і двома рибами нагодував 5 тисяч чоловік. Сьогодні це послужило б сюжетом для телепрограми «Сперечаємося, що ...»? Але хто тепер вірить в чудеса? Тим не менш, було б корисно мати уявлення про пару подій такого роду. Це неймовірне збільшення кількості їжі виразно описує євангеліст Матвій в 15-му розділі (14-21) свого Євангелія. А пацифістське гасло «Перекуємо мечі на орала» можна знайти в книзі пророка Ісаї (2,4). Було б непогано, якби наші молоді люди знали про те, що пацифізм насправді - набагато давніший, і не пов'язаний своїм корінням з великодніми маршами або з активністю партії «зелених».

Темою для просунутих міг би стати більш складний пацифізм, який побачив Ісайя у вигляді абсолютно мирного суспільства, в якому сильні, не пожирають слабких: «Тоді вовк буде жити разом з ягням, і барс буде лежати разом з козеням, і телям, і молодий лев, і віл будуть разом, і мале дитя буде водити їх». Якщо людина, яка не знає Біблії, побачить картину старих майстрів у музеї, що зображає цю ідилію, то буде вважати видіння пророка просто ілюзорною ідилією. А той, хто в інтернеті запустить пошук за ключовими словами «ягня» і «вовк», отримає або які-небудь дитячі фрази, або відразу книгу Авнер «Два народи, дві держави». В результаті пошуку за словами «ягня» і «лев» буде знайдена посилання на книгу «Коли лев з ягням укладається спати», що представляє собою введення в область управління ризиками.

Існує чимало людей, які не бачать нічого поганого в тому, що ми не маємо ніякого поняття про Біблію. Вони вважають релігію непотрібним баластом буржуазного життя. Але Біблія є також основою нашої культури і нашої мови. Переклад Лютера став об'єднуючою мовною скріпою, як і переклад короля Якова для англійців. Коли ми в Європі говоримо про «нашу культуру», ми повинні віддавати собі звіт в тому, що вона ґрунтується на біблійних сюжетах, притчах і псалмах. Майже всі наші моральні дилеми представлені в Біблії - вічна боротьба добра зі злом, спокуси із порятунком, досвіду з невинністю.

Та людина, яка вважає знання Біблії непотрібним, не розуміє, що мова йде не тільки про віру. Не обов'язково вірити в історію створення світу - креативна сила біблійних сюжетів залишається неперевершеною. Велику західну літературу, в тому числі - твори Вільяма Блейка або Джона Мільтона, Томаса Манна або Шекспіра, в п'єсах якого міститься приблизно 1300 посилань на Біблію, майже неможливо зрозуміти без рудиментарного знання іудейської та християнської Біблії. «Людина, яка не знає Біблії, в англомовному світі вважається неосвіченою, - підкреслює американський педагог і винахідник системи освіти core knowledge education Е. Д. Хірш (ED Hirsch) з Віргінського університету. На його думку, Біблія просто є частиною cultural literacy, тобто культурної грамотності.

Релігійна безграмотність, зрозуміло, характерна не тільки для секуляризованої Західної Європи - і в більш релігійній Америці знання Священного писання не набагато краще. Ось що сказав Джон Адамс більш ніж 200 років тому про жителів Нової Англії: «Американець, який не вміє читати або писати, - такий же рідкісний феномен, як комета». Але сьогодні він не повірив би своїм очам і вухам, якби дізнався правду про американських підлітків. 8% з них вважають Мойсея одним з 12-ти апостолів, дві третини з них не мають поняття про те, що сталося на шляху в Дамаск, і дві третини не знають, що слова «Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне» взяті з Нагірної проповіді.

Звичайно, Нагірна проповідь - це перша велика промова Ісуса. Там містяться не тільки заповіді блаженства і «Отче наш», але і цілий ряд таких прекрасних метафор як «бісер перед свинями» і «скалка в чужому оці». Поширене колись мистецтво читання грунтувалося на Біблії. Часто вона була єдиною книгою в будинку, і її кожен день читали і вивчали, а не витягали на світ божий тільки на Різдво. У старій Європі люди, що не вміли читати, знайомилися з біблійними історіями за допомогою церковних вітражів, які виконували функції біблійних ілюстрацій. Однак мова йде не тільки про такі приголомшливі сюжети, як боротьба Іакова з Ангелом або руйнування Содому і Гоморри. Винятковими і політично важливими біблійні тексти роблять в першу чергу ідеї про спасіння і звільнення, про самовизначення і вірність закону.

Художник і поет Вільям Блейк назвав Старий і Новий Завіт «великим кодексом мистецтва». Авраам Лінкольн, що цитувати Біблію частіше за інших американських президентів, назвав Америку в ході жахливої ​​громадянської війни «останньою надією людства» (the last best hope on earth). У виступах таких американських політиків останнього часу, як Вудро Вільсон, Гаррі Трумен, Рональд Рейган і, природно, Джордж У. Буш можна зустріти чимало посилань на Біблію. Мова в даному випадку йде не про побожність або релігійність, а про метафори, які складають наш культурний фундамент.

Але як можна було б зміцнити цей крихкий фундамент? Релігійних уроків у школі стає в цій країні все менше, і відбувається це через небажання піддавати дискримінації представників інших релігій. Конфірманти мають непогані знання, але після конфірмації вони відразу ж ховають їх у найдальший ящик. Проте і вони не мають майже ніяких знань про інші релігії, крім християнства.

Що робити? В Америці ось уже кілька років реалізується проект біблійної грамотності (Bible Literacy Project). І в цій країні мають бути розроблені концепції і підготовлені вчителі не тільки для сучасних релігійних уроків, а й для ознайомлення з Біблією як з літературним твором. На відміну від цього, релігійна частина і місіонерство відносяться до приватної сфери сім'ї, до церкви, до синагоги і до інших місць проведення зустрічей християнами. Ось уже кілька років в американських університетах пропонуються курси з історії християнства, і вони викликають інтерес. Деякі англійські університети ще раніше відреагували на біблійну безграмотність. Там студенти в обов'язковому порядку повинні вивчати курс «Біблія і класика».

Чому цього немає у нас? У невеликому університеті в місті Фехта пару років тому на кафедрі германістики в якості обов'язкових предметів були введені здвоєні курси латинської мови. На них майбутні германісти не читають Овідія або Тацита, а вивчають німецьку граматику для того, щоб їх майбутні учні не плутали іменник з підметом, а відмінювання з кон'юнктурою. Справа в тому, що знання граматики у випускників німецьких шкіл перебуває на вкрай низькому рівні. Хороший побічний результат запровадження обов'язкового курсу в місті Фехта полягав у тому, що студенти старших курсів добровільно стали відвідувати заняття з латинської мови.

Це могло б послужити початком: двогодинний курс з вивчення Біблії для всіх студентів літературних та культурологічних факультетів в першому семестрі, а ще краще - для всіх студентів гуманітарних факультетів. Деякі просунуті в області інтернету сучасники можуть сказати, що існують і більш важливі речі. Невірно. Як дітям потрібні казки, так і дорослим людям в рамках одного культурного співтовариства необхідні ті міфи, легенди і релігія, на основі яких виникла їхня культура. Можна отримати інтелектуальну користь від читання Біблії, не розглядаючи її як символ віри. І для цього не треба ходити до церкви.

Матеріал взято з сайту "ХРИСТИЯНСЬКИЙ ОГЛЯДАЧ"